Іван Мазепа – чи ненайпротирічніша постать в українській історії. Особа, про яку неодноразово оповідали у своїх творах письменники Байрон, Гюго, Брехт, Дефо, Шевченко, Сосюра, Пушкін та інші….
20 березня в читальному залі бібліотеки університету відбувся круглий стіл, на якому розглядалися сторінки біографії Івана Мазепи, його політичні погляди. Студенти виступили з доповідями про суперечливість особистості Мазепи, про його роль в історії України. Продовження розгляду теми відбудеться під час проведення Других Орликівських читань. Тема розглядатиметься у ракурсі взаємин Івана Мазепи та Пилипа Орлика.
Подаємо короткий виклад матеріалів, що розглядалися під час проведення круглого столу та закликаємо студентів і викладачів приєднатися до відвертої розмови про історію незалежності України, підготувавши доповіді та наукові роботи до майбутньої конференції.
25 липня 1687 р. Івана Мазепу обрано Гетьманом України.
Народився Іван Мазепа 20 березня 1639 року в селі Мазепинці на Київщині, в сім’ї українського шляхтича. Його батько С. Мазепа-Колєдинський був білоцерківським отаманом. Іван Мазепа дістав хорошу освіту: вчився у школі Київського братства, потім у Києво-Могилянській колегії, згодом у колегії у Варшаві. Продовжував своє навчання в Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де вивчав артилерійську та інженерну справи, оволодів 7 мовами. У 1659-1663 роках Мазепа служив при дворі польського короля, виконував дипломатичні доручення, брав участь у королівських місіях до гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері. Його характерною рисою було вміння завоювати довіру людей.
У 1663 році, під час походу Яна Казимира на Україну, Мазепа залишає королівську службу і деякий час живе у своєму селі.
З 1669 року Мазепа перебуває на службі у гетьмана Правобережної України П. Дорошенка. Спочатку він сотник, згодом – генеральний осавул і генеральний писар. У 1674 році П. Дорошенко посилає його з дипломатичною місією в Крим. Але загін перестріли запорожці І. Сірка, які взяли Мазепу в полон. Сірко наказав помилувати Мазепу. Мазепу передали гетьману Лівобережної України І. Самойловичу, у якого Мазепа теж зміг завоювати довіру в критичний для себе час, чимало розповівши про задум П. Дорошенка. У 1682 році І. Мазепа вже генеральний осавул у І. Самойловича.
У 1687 році московська армія на чолі з князем В. Голіциним та військо лівобережних козаків під проводом гетьмана І. Самойловича рушили в похід на Крим. Похід зазнав невдачі, в якій обвинуватили Самойловича, якого було скинуто з гетьманства.
25.06.1687 року у таборі на р. Коломак відбулися вибори нового гетьмана. Дві тисячі козаків підтримали кандидатуру Мазепи і він став гетьманом Лівобережної України. З Москвою були підписані нові Коломацькі статті, згідно з якими, крім Києва, московські залоги могли знаходитися також у Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі; було встановлено 30-тисячний козацький реєстр. Гетьман не міг змінювати генеральної старшини без згоди Москви і встановлювати безпосередні зв’язки з іншими державами. Отже, Москва все більше обмежувала владу гетьмана.
У 1689 році І. Мазепа разом з В. Голіциним бере участь у новому Кримському поході, який був вдалим: вдалося взяти Перекоп. Мазепу з почестями приймають в Москві, де в цей час відбувається зміна влади: на місце Софії став Петро I. Мазепа своїм розумом і дипломатичним хистом завоював у нього великий авторитет, який йому вдавалося підтримувати майже 20 років. Гетьман зосередив у своїх руках велику владу і велике
багатство. Мазепа вславився як великий меценат. Він відбудував монастир Лаври, побудував собор у Переяславі і багато церков, споруджених у пишному стилі, який називають козацьким бароко. У 1701 році Києво-Могилянську колегію перетворено на академію, а кількість студентів збільшено до двох тисяч.
У 1695-1696 роках Петро I організовує Азовські походи. Мазепа з українським військом у 1695 році успішно діє проти татар, у 1696 році козацькі війська допомагають Петру I взяти Азов. Мазепу нагороджують найвищим орденом, запровадженим царем, – Андрія Первозванного.
У 1700 році Московське царство в союзі з Річчю Посполитою і Данією починає війну проти Швеції, яка дістала назву Північної війни. Україна була вимушена взяти участь у цій війні. Козаки воювали зі шведами поза межами України і зазнавали великих втрат. Страшним тягарем було будівництво фортець, царевої столиці – Петербурга, утримання московського війська, збір податків, сума яких у зв’язку з війною значно зросла. Посилення централізації Московської держави, якої домагався Петро I, суперечило існуванню автономії України. Цар задумав віддати Україну під владу свого намісника.
У 1704 році бойові дії почалися безпосередньо на Україні, козацькі полки діяли досить успішно – і Мазепі вдалося на деякий час зайняти Правобережну Україну. Після поразки Польщі основні сили шведів зосереджуються проти Москви. У вересні 1708 року шведські війська вступають на територію України. На їх бік з 5-тисячним військом переходить
І. Мазепа. Він обіцяє шведському королю Карлу XII зимові квартири, продовольство і фураж, військову допомогу. Шведський король зобов’язується обороняти Україну, зберігати права старшини і козаків. І. Мазепа пішов на цей крок, щоб зробити Україну незалежною від Москви. Він розумів, що впливати на українські справи зі сторони Швеції набагато важче, ніж з Москви. Мазепа добре знав про тенденцію московської політики щодо обмеження прав України і розумів, що ця тенденція зрештою призведе до повної інкорпорації України до складу Росії.
Хоча Москва залишала Україні широку внутрішню автономію: владу гетьмана, якого обирали, власні закони, адміністративний та судовий устрій, військо, фінанси тощо, відносини між Україною та Московією дедалі більше нагадували васальну залежність першої від другої. Україна, за думкою та мрією Мазепи, потребувала міжнародної підтримки у прагненні до незалежності від Московського царства. Мазепа висловлював надії на конкретні зовнішні кроки щодо забезпечення незалежності України, називаючи основних гарантів самостійності – провідні європейські країни. Хоча Івану Мазепі і не вдалося здійснити мрію свого життя – створити незалежну Українську державу, він наважився поставити це питання для наступних поколінь.
Коли Петро I дізнався про перехід Мазепи до шведів, він наказав вчинити масові репресії на Україні. Столиця гетьмана Батурин була зруйнована, 15 тисяч його жителів вбито. Такої ж участі зазнали Лебедин, Ромни та багато інших населених пунктів.
Основна частина українського народу була дезорієнтованою і зустріла шведів як окупантів. Запорожці на чолі зі своїм кошовим отаманом підтримали Мазепу. За це царські війська зруйнували Січ.
У Полтавській битві шведські війська зазнали поразки. Це стало катастрофою для Мазепи і його планів щодо незалежності України. Мазепа і Карл XII рятуються втечею до Бендер. Петро I пропонує турецькому візиру 300 тисяч талерів за голову Мазепи, але останнього бере під захист султан. Приголомшений поразкою та крахом своїх надій, Іван Мазепа помирає 22.09.1709 року у Бендерах (за іншими даними – 22 серпня). Його перше поховання відбулося поблизу с. Варениці під Бендерами. Згодом його прах перенесли до міста Галаца у головну церкву Святогорського монастиря. У перші роки незалежності України була спроба віднайти прах І. Мазепи і перенести його на Україну, але це поки ще не вдалося.
Ім’я Мазепи стало символом українського національного руху в дореволюційні часи і в добу національно-демократичної революції.