Ліна Костенко святкує 85-річчя

«І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт».

Мудра й талановита Ліна Василівна Костенко. 19 березня їй виповнилося 85. Геніальна поетеса, громадський діяч, шестидесятниця, митець нації. Нам пощастило – ми живемо в один час із класиком.

Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року у Ржищеві (нині Київська область, Україна) в сім’ї вчителів. У 1936 році родина перебралася до Києва, де Ліна закінчила середню школу №123. Навчалася в Київському педагогічному інституті, Літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950-1960-х років.
Збірники її віршів “Проміння землі” (1957) і “Вітрила” (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга “Мандрівки серця”, що вийшла в 1961 році, не тільки закріпила успіх, а й показала справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії.
Обмеження свободи творчої думки, різні “опали” в часи комуністичного застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Костенко практично не потрапляли до друку. Але саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над романом у віршах “Маруся Чурай”.
Книги Костенко “Над берегами вічної ріки” (1977), “Маруся Чурай” (1979), “Неповторність” (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії.
Перу поетеси належать також збірка поезій “Сад нетанучих скульптур” (1987) та збірка віршів для дітей “Бузиновий цар” (1987).
У 2010 році вийшов її перший великий прозовий твір – роман “Записки українського самашедшого”, тему якого видавець Іван Малкович визначив, як “український погляд на світове божевілля”.
Твори Ліни Костенко перекладено англійською, білоруською, естонською, італійською, литовською, німецькою, російською, словацькою та французькою мовами.
На люди з’являється вкрай рідко, веде усамітнений спосіб життя. Сьогодні Ліна Костенко живе в Києві. За словами доньки Ліни Василівни, поетеса майже не дивиться телевізор, але є активним користувачем Інтернету.
З нагоди ювілею користувачі Інтернету привітали письменницю з днем народження та влаштували поетичний флешмоб, цитуючи її слова.

До нього долучився і президент України Петро Порошенко, розмістивши вітальний допис на своїй офіційній сторінці у Facebook. Президент побажав поетесі довгих літ та процитував її ж рядки з історичного роману у віршах “Маруся Чурай”.
ПП: Про одну з найскромніших та найвеличніших постатей сучасної України скажу словами, які вона сама вклала в уста гетьмана Хмельницького про Марусю Чурай:

Її пісні – як перло многоцінне,
Як дивен скарб серед зимних марнот.
Тим паче зараз, як така розруха.
Тим паче зараз, при такій війні, –
Що помагає не вгашати духа,
Як не співцями створені пісні?
І ще, згадуються слова з Берестечка:
Є боротьба за долю України,
Все інше – то велике мискоборство.
Довгих Вам творчих літ, Ліно Василівно!

Пізніше президент і прем’єр привітали поетесу з ювілеєм на своїх офіційних сторінках.
На сайті президента з’явилося привітання, в якому Петро Порошенко назвав поетесу “княгинею української поезії”, яка “зберегла свободу свого слова”

“Сердечно вітаю зі знаменним ювілеєм Вас – княгиню української поезії. Разом із мільйонами шанувальників захоплююся Вашою творчістю, вдячний Вам за відкриття сили і багатства української мови, яка говорить кожним Вашим рядком. У найтяжчі часи Ви зберегли свободу свого слова, а Ваше слово веде до свободи усіх нас”, – сказано в привітанні.

Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк також висловив письменниці захоплення її творчістю.

“У день Вашого народження прийміть низький уклін і слова глибокої шани та щирого захоплення. Ми вслухаємося у Ваші поезії, звіряємося з ними, вчимося в них і, сподіваємося, стаємо бодай трохи кращими “, – йдеться у привітанні прем’єра.

Запрошуємо студентів університету приєднатися до всеукраїнського флешмобу на нашому сайті та надіслати слова привітання надзвичайно талановитій, унікальній письменниці.

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Ліна Костенко, “Між іншим”